Кузійський заповідник на Рахівщині: загублений у часі
Як не дивно, в Українських Карпатах ще залишилися місця, яких не торкалась сувора людська рука. Там не їздять лісовози і джипи, немає численних садиб і котеджів. Мова піде про саме таке місце, де зупинився час, – Кузійський заповідник.
18 грудня, 16:28

Глухий куточок Карпат


На узбіччі автомобільної траси Ужгород-Рахів, біля українсько-румунського кордону, де річка Тиса круто змінює свій норов з рівнинного на гірський, різко повертаючи до високогірних Карпат у бік села Ділового, знаходиться невеличкий дерев’яний вказівник із надписом «Кузійський заповідний масив».

Звернувши в напрямку вказівника, потрапляємо на алею велетенських дерев, серед яких – могутні ясені, явори, липи і модрини, посаджені тут ще за часів австро-угорських монархів Габсбургів. Поряд знаходиться невелика будівля – природознавчий музей Великобичківського державного лісомисливського господарства, обабіч неї – предмети різьбярського ремесла. Трохи вище дорогою–рештки фундаменту мисливської хатини сім’ї Габсбургів, до угідь яких належала, окрім інших, і ця місцина. Перед густим лісом розмістився службовий будиночок Кузій-Свидовецького  лісництва Карпатського біосферного заповідника.

Власне, працівників заповідника не довелося зустріти жодного разу за три відвідування Кузію. Однак сліди їх присутності давалися взнаки: чи то щойно вийшли, чи от-от прийдуть. То чайник ще теплий на плиті у каптерці, то песик чкурне в чагарники за будиночком… А якось, обережно перегорнувши на столі сторінки журналу із записами, ми помітили декілька відміток про відвідувачів території. Останній запис датувався травнем, а ми були тут на початку листопада. Між тим – нікого.

Кузійський заповідний масив – це дійсно глухий куточок Карпат. Захований у котловині, неспаплюжений людьми, Кузій залишається вільною цариною тварин і рослин.

Соколине бердо і тропічні джунглі


Заповідний масив Кузій-Трибушани площею 5000 га є частиною Карпатського біосферного заповідника. Він розташований у південно-східній частині відрогів Свидовецького хребта, із вершинами заввишки до 1409 м. За геологічними особливостями належить до Мармароського кристалiчного масиву. Заповідна зона простягається далеко на північ, аж до міста Рахова. На території заповідника збереглися гірські букові праліси, які є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО і лише незначною мірою зазнали впливу людської діяльності.



Вказівник біля будиночку спрямовує до скелі Соколине Бердо, відстань до якої  – 2 км. Набір висоти – 400 м.  Цей маршрут чарує спокоєм і занурює у світ, відмінний від нашого повсякдення. Стежка звивається вгору по улоговині вздовж однойменного потоку Кузій, що дзвінко біжить поміж білих доломітових брил. Облаштована поруч із дорогою криничка вражає смаком кришталево прозорої води. Того, хто вперше потрапить у цей мальовничий край, здивує зелене різноманіття. Таке враження, що знаходишся посеред джунглів у тропіках. Величні буки, дуби та явори підступають впритул до потоку. Біля самої води росте вільха сіра. Обабіч виходять на поверхню мармуроподібні доломітові скелі, які є геологічною ознакою регіону. Біло-сірий доломіт пронизаний жилами білого кальциту. Дерева покриті мохом, плющем, скелі рясніють незліченними папоротями. Усе насичене вологою, над струмком висить вогкий туман.

Унікальність флори у заповіднику забезпечує своєрідний мікроклімат і особливе географічне розміщення. Високі південні схили Свидовецького масиву затримують теплі повітряні маси, що надходять із Верхньотисянської улоговини та перешкоджають прониканню холодного повітря. Завдяки цьому рівень вологи на території заповідника зростає, що сприяє поширенню теплолюбних видів рослин. Ніде в Карпатах ми не бачили такої кількості рідкісних папоротей та орхідних. Серед них – ніжний і витончений аспленій волосовидний та могутній листовик сколопендровий (тур-язик), зозулинець та інші. На березі потоку трапляються зарості кремени білої, величезне листя якої за розміром сягає парасольки. Вчені Карпатського біосферного заповідника нарахували в Кузії 26 видів рослин, що внесені до Червоної книги.


У кузійських штольнях живуть рідкісні кажани


Роздивлятися рідкісні рослини, збирати кольорове і біле каміння у лоні струмка, милуватися химерними скелями, серед яких де-не-де видніються отвори, схожі на печери, можна нескінченно. Раптом ліворуч від стежки помічаємо прямокутний отвір у скелі, з якого віє холодом. Вхід заґратований, всередину потрапити не можна. Печера рукотворна, прохід углиб гори, заввишки у зріст людини, губиться в пітьмі, подекуди видніються напівзігнилі дерев’яні опори. Це – одна з двох покинутих геологорозвідувальних штолень, яка має довжину 33 м.



Наприкінці 60-х років минулого століття тут велися роботи, що мали відповісти на питання про вміст у породах дорогоцінних металів, зокрема золота. На щастя, цього золота геологи не знайшли, бо природний дивосвіт Кузію був би навіки втрачений у гонитві за жовтим металом. Сьогодні обидві штольні є об’єктом дослідження і охорони науковців Карпатського біосферного заповідника. Вхід до них закритий через небезпеку обвалів. Штучні печери стали домівкою та місцем зимівлі для багатьох видів кажанів, 6 із яких – дуже рідкісні.

Продовжуємо подорож вгору за течією потоку. Час від часу трапляються надписи, що застерігають звертати зі стежки і заглиблюватися у заповідну територію. Підходимо до місця, де вКузій впадає ліва, досить потужна притока. Неподалік облаштоване місце відпочинку. Залишаємо долину: стежка різко повертає на схил гори. Вона веде живописним серпантином через буковий праліс до верхньої штольні, значно довшої за попередню. Її довжина сягає понад 400 метрів.

Якщо в першій сухо, то з другої витікає прозорий струмок, який біжить додолу схилом. Біля входу до штольні є невеличкий майданчик, нижче видніються осипи світлої породи, а неподалік у лісі, біля повороту стежки, можна розгледіти залишки фундаменту якоїсь споруди. Через широку решітку на вході бачимо старі бруси дерев’яного риштування. Частково опори зігнили, а деякі вже впали. Добре помітні доломітові породи стінок виробки та камінці на дні струмка. Більші розміри штольні сприяють тому, що тут, окрім кажанів,живуть печерні види комах і земноводних.


Реліктовий тис, цінна модрина і секвої-гіганти


Звивистий маршрут виводить до групи білих скель – це Соколине Бердо. На перший погляд, їх висоту оцінити важко, оскільки місцями стежка проходить безпосередньо під скельною стіною. Висота декотрих становить понад 30 метрів. Цей масив виправдовує свою назву, адже служить домівкою для однієї з 10 пар беркутів, що залишились в Українських Карпатах.



Біля скель згрупувалася популяція тиса ягідного. Це реліктова порода дерева, що дожила до нашого часу з дольодовикового періоду(збереглися 4000-літні дерева). У заповіднику тис зростає дуже повільно і здебільшого в кущовій формі. Колись саме ця порода утворювала карпатські ліси, але не змогла відновитися після жорстокого винищення людиною. Деревина тису тверда і важка, має червоний блиск. У давнину його звали «червоним деревом», «негний-деревом»і дуже цінували. Проте не слід забувати, що пагони і шпильки тису смертельно отруйні. Всі дерева в урочищі марковані, за ними ретельно спостерігають працівники Карпатського біосферного заповідника.

Обережно підіймаємося поміж скель і виходимо на найвищу точку Берда, з якої відкривається мальовничий краєвид на Кузійську котловину. Тут, на скелях, зростає багато ендемічних видів рослин. Численні карликові форми дерев в оточенні мохів і лишайників створюють особливу атмосферу на вершині. На протилежному боці улоговини видніється ще один мармуровий скельний масив – Довге Бердо. Маршрут до цих скель не прокладений інавідуватися туди можна тільки працівникам заповідника.

Заповідна зона є надійною схованкою для копитних ссавців: оленів, косуль та кабанів. Серед хижаків тут трапляються рись, лісовий кіт й іноді – ведмідь. Зважаючи на неконтрольовану жагу місцевих мешканців до полювання, у заповіднику тварини почувають себе більш-менш безпечно.

Благовійну тишу цієї місцини не хочеться порушити словом. Хоч іноді навіть на вершину Берда чути звуки техногенного походження – це шум румунського потягу, що рухається під вершинами навпроти. Можливо, завдяки великій кількості саме таких незначних деталей з’являється відчуття, що знаходишся десь в іншій країні, в іншому часі.

Досліджувати заповідний масив, окрім зазначеного маршруту, можна радіальними походами з сусідніх сіл: Ділового, Лугу, Косівської Поляни. З цих маршрутів відкриваються чудові краєвиди на гірські масиви Марамаросів, Свидівцята румунських Карпат. Видніється долина Тиси, яка тут вгамовує свій гірський норов. Села на лівому березі річки знаходяться вже на території Румунії, і звідсіля виглядають більш доглянутими.

На хребтах, що оточують Кузійську котловину, вікові буки іноді поступаються місцем пишним модринам. Ці хвойні дерева восени скидають свої голки, як і листяні породи. Основним ареалом модрини на Закарпатті є високогір’я у Рахівському районі.

На одному зі схилів неподалік села Луг височіють дерева-прибульці. Це три гігантські 30-метрові секвої столітнього віку. Про походження цих велетнів з Північної Америки місцеві жителі вже давно забуло. Швидше за все, секвої з’явилися тут завдяки австро-угорським лісівникам із саджанців, привезених з-за океану. Кажуть, що спроби українських лісівників виростити у Карпатах найбільші на планеті дерева закінчилися невдало.

На жаль, сьогодні в Україні статус заповідника не гарантує відповідної охорони території. Про це свідчать численні порушення на заповідних територіях: вирубки лісів, засилля любителів позашляховиків, квадроциклів, побудова міні-ГЕС. Хочеться, щоб таких територій, як Кузій, де втручання у флору та фауну мінімізоване, у Карпатах побільшало. Й аби людина на природі почувалася не господарем, а гостем.


Станіслав Галамба,

фото автора

Джерело



rakhiv.in/NewsOpen/id_news_896420
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Погода
Інтерв'ю
Закарпатки Наталія та Алла у Празі допомагали майданівцям, які приїхали на лікування
«Навіть такі «поламані», хлопці повторювали, що будуть боротися до кінця».
25 березня, 13:30 П:18510 К:9
Фотогалерея
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi