"Бітва різьбярів", що пройшла на Рахівщині, вразила всю країну (ФОТО)
З 9 по 11 листопада у селищі Великий Бичків, що на Рахівщині, пройшов фестиваль-змагання «Битва різьбярів».На своєрідний триденний пленер сюди з'їхалися найкращі майстри Західної України – із Закарпаття, Франківщини та Львівщини.
13 листопада, 10:10
Разом вони створюють понад два десятки паркових скульптур, які залишаться на території місцевої школи-інтернату – щодня нагадуватимуть діткам про прекрасне, а ще стануть туристичною візитівкою закарпатської Гуцульщини, інформує Укрінформ. Такий пленер, обіцяють у Бичкові, буде відтепер щорічним, алея зростатиме щороку, а скульптури, зроблені майстрами під час фесту, встановлюватимуть при в'їзді до населених пунктів Рахівщини.



РАХІВЩИНА – КРАЙ РІЗЬБЯРІВ, ТОЖ МУСИМО ЗБЕРЕГТИ ТРАДИЦІЇ

- Ідея цього фестивалю у такому от форматі "пленеру для різьбярів" зріла давно. Рахівщина ж бо – край різьбярів  історично. Тут є свої традиції, яким не маємо права дати померти – їх треба відроджувати та продовжувати, як узагалі традиції Карпатського регіону, – розповідає кореспонденту Укрінформу організатор "Битви різьбярів" – депутат Рахівської райради Юрій Сас. - Але власне проведення фестивалю назріло раптово – ми дізналися, що на території Великобичківської школи-інтернату планують зрубати старі тополі. Ці дерева аварійні, можуть при негоді наробити шкоди майну. У нас тут зараз до цього уважно ставляться, бо буревій у вересні багато лиха наробив. От ми і вирішили зрубати старі дерева із користю – зробити з їхніх стовбурів паркові скульптури. Запросили сюди найкращих майстрів із трьох областей. Відтак нині тут – цвіт українського різьбярства.

Юрій Сас каже, що згодом під кожною скульптурою оформлять табличку із назвою та надписом, що за майстер її робив. Ці роботи будуть законсервовані – аби не псувалися від вітру та дощу.

- Крім того, на останній день фестивалю ми запланували Битву різьбярів. Для цього спеціально приготували півтораметрові (для тих, хто працюватиме із бензопилами та іншими інструментами) та метрові (для тих, хто працюватиме тільки стамесками) дрова. Майстрам даємо по 4 години – за цей час вони повинні будуть зробити скульптуру. Ці фігури будуть продані із аукціону, і гроші підуть на утримання алеї різьби. Роботи, які не куплять, будуть встановлені при в'їздах у населені пункти Рахівщини.

А сам фестиваль різьбярства у Бичкові відтепер буде щорічним, каже Сас.



ВОСЕНИ КЛАС РІЗЬБЯРСТВА НЕ НАБРАЛИ, АЛЕ ТЕПЕР ДІТИ У ЗАХВАТІ



Загальною темою для роботи над алеєю скульптури обрали Карпати. Відтак тут вирізають старих гуцулів, карпатських ведмедів, мольфарів, пастухів. Працюють майстри кожен у своїй звичній манері та техніці: одні стукають молотками по стамесках, інші формують скульптуру різцями, у руках третіх ревуть бензопили, четверті вистукують топірцями... Що й казати – гул стоїть неймовірний. На перервах між уроками подивитися на роботу майстрів підходять діти: не кожен же ж день таке побачиш!

- Ми цьогоріч хотіли запровадити клас різьбярства для наших дітей, але не назбиралося 15 бажаючих, - каже директор Великобичківської школи-інтернату Лілія Ільчук. - Вдалося переконати тільки 12 діток. Цікаво, що записалися не тільки хлопці, а й дівчата. Відтак ми зробили для них гурток. Але після фестивалю, думаю, зможемо-таки набрати клас: бачу, що вони із захопленням спостерігають за процесом, - каже адміністратор.

А процес й справді заворожує – і не тільки дітей. Ловлю себе на думці, що й сама ним зачарована, навіть не зважаючи на ревіння поміж гір доброго десятка бензопил. Бо ж тут ти можеш на власні очі спостерігати, як із стовбура виринають обриси якогось старого діда із віковічною мудрістю в очах... Цікаво також спостерігати за майстрами – вони, сливе, нічого навколо себе не бачать, тільки єдино зважають на те, аби вийняти зі стовбура оту побачену у ньому форму.



ПРИ ЯНУКОВИЧІ ОБІЦЯЛИ ДАТИ "НАРОДНОГО", АЛЕ ЗАДОРОГО ПРОСИЛИ

Аби краще дізнатися про загадковий процес появи форми із нічого, йду спілкуватися із майстрами. Спочатку підходжу до чоловіка, який крутиться коло стовбура разом із (як здогадуюся) сином: батько обточує стовбур із бензопилою, син доробляє стамескою.

- Ви працюєте без ескізу, – питаю, – як вдається не схибити?

- Мені ескіз не потрібен, я цим 30 років займаюся. Я пилою малюю, – відповідає майстер із Ясіня Василь Ропчук. – Різьбі вчився свого часу в Косові, але училища не закінчив. Потім мав інші університети, життєві. Я робив замовлення для п'яти президентів – українських та російських, для цілого штабу генералів та банкірів. Оформлював Артек, Вернісаж у Москві. Свого часу вирізав навіть ведмедя на подарунок для одіозного Януковича. Маю до сотні учнів. Зараз приходять на майстер-класи навіть 30-річні чоловіки. Хлопці хочуть вчитися, бо це грошовита робота.



Розповідає, що кілька років тому в Києві хотів встановити рекорд вирізання на швидкість.

- За годину 15 хвилин зробив півметрового дерев'яного медведя – це моя швидкість. Але в ті роки Януковича за рекорд та народного майстра запросили великі гроші – і не дали ні рекорду, ні звання, – каже Ропчук.


ПРИРОДА САМА ПІДКАЖЕ, ЩО РІЗЬБИТИ

Неподалік чаклує над своїм стовбуром Прокіп Ігнатюк із Костилівки. Він акуратно знімає різцями шкіру із дерева, в іншому місці на стовбурі вже видно фігуру старого діда.



- Природа сама підказує, що треба зробити із колодою, – каже майстер. – Це буде скульптура про думки старого гуцула. От про що в старості можна мріяти? Це я ще сам не знаю – але в процесі все сформується, я навіть не сумніваюся. Треба тільки терпіння набратися, – коментує він свою роботу.

Цей майстер працює різьбярем все життя, найбільше любить коренепластику – а каже, що не вчився майстерності професійно.



- Моя наука – крадена, як у нас кажуть тут. Де у кого що вгледів – того й навчився, – жартує Ігнатюк.

Поруч із ним у техніці вільної пластики працює молодий майстер. Це - Андрій Заліський із Івано-Франківська. Вчився в Івано-Франківському худучилищі, закінчив Київську академію мистецтв. На пленер приїхав одразу, як дізнався, – завжди мріяв попрацювати із старими майстрами, подивитися на їхню роботу, мудрості набратися.


НА ДОБРУ РОБОТУ ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ КУПЕЦЬ

А ось вирізає мольфара земляк Андрія - Петро Скрипка із смт. Перегінське.



- У мене задум, щоби це був мольфар – такий старий житель Карпат, знахар, – каже Скрипка, один із найвідоміших майстрів Франківщини. – Це для мене перший досвід паркової скульптури, хоча працюю уже 25 років із різьбою. В основному роблю барельєфи, різьблені ікони, міні-скульптури. Я від 13 років різьблю по дереву – останні десять років безперестанку. У мене був родич, той дід показав щось – але потім сам по собі вчився. Зараз професія різьбяра дуже популярна, та й затребувана – робота доброго майстра завжди знайде покупця, – каже Петро Скрипка. – Але конкуренція величезна між майстрами! Крім того, зараз маємо ще і конкурента-машину: є спеціальне обладнання, яке різьбить, не потребуючи людської голови та рук. І виходить дуже гарно. Тому ти маєш бути кращим за машину, аби до тебе звернулися із замовленням.

- Важко продати роботу?

- Ні, якщо робота добра. Я маю багато клієнтів, які замовляють самі, а в основному Інтернет мені продає, – каже майстер. – До свят скульптури замовляють, на подарунок, або ж собі ікону додому замовляють в хату.


"КРОТОНА НЯНЬО ЗРОБИВ, А Я БУВ ОСТАННІЙ, ХТО ЙОГО БИВ!"

На фестивалі-пленері зустрічаємо і найзнаменитішого скульптора Закарпаття Миколу Глебу. Він прославився тим, що зробив із 12-тонної брили граніту скульптуру легендарного закарпатського силача Івана Сили (Кротона).



- Я із цього приводу завжди віджартовуюся, що Кротона робив не я, а його батько, – каже Микола Глеба. – Але я був останній, хто його бив – із граніту. Це була 12-тонна брила із Житомирщини, ми відбили з неї 4,5 тонни, сім лишилося на Кротона. Я доти не працював ніколи із гранітом, та ще й у таких масштабах. Але мав сильне бажання – у мене дід колись працював із Фірцаком-Кротоном на молочарні. Для мене Кротон у дитинстві був як Геракл, я із подивом дізнався, що це жива людина і до того ж – мій земляк.

- Оце зараз для вас бавка у порівнянні з різьбою із граніту, чи не так?

- У порівнянні – так, але я найбільше люблю робити саме із деревом. Я вчився в Ужгородському коледжі мистецтв ім. Ерделі – але скульптуру там не вивчав, це все набувне. Пробував майже усі напрямки – працював із гранітом, із мармуром італійським, у техніці лиття, бронзи. Але дерево найбільше люблю. Ось дивіться на цю роботу – я поки пилу заправив, уже знаю, що там повинно відпасти зараз від колоди, аби проявилася потрібна мені форма. А з гранітом заради цього тиждень пилюкою дихатиму.

Микола робить на фестивалі скульптур Доброго Пастиря.



- Спочатку хотів вирізьбити двох закоханих, а потім подумав, що для такого закладу, як школа-інтернат, не та тема. Ще був варіант – зустріч батька: мати держить на руках дитину і махає привітно батькові, який звідкись повертається. Зробив навіть ескіз із чотирьох ракурсів, як годиться. Але зрештою переміг Добрий Пастух. Пастух тримає ягня – це символічно, бо цим діткам потрібна ласка, увага й тепло, а пастир – це символ ласки, благодаті, любові. Це аналогія також із Добрим Небесним Пастирем – Ісусом, зрештою, ми всі – його вівці. Кожна робота має свою енергетику – я хочу, аби від цієї роботи йшла аура тепла для цих дітей. І дуже радію, що моя скульптура буде тут у них на подвір'ї.

Скульптор каже, що заходу такого штибу на Закарпатті митцям давно не вистачало.



- Я мріяв попасти на такий захід - шукав, постійно моніторив, чи не проводять щось таке в Україні. І тут - "Битва" в Бичкові! Це справжнє свято для майстрів! Тепер і у нас є своя «Гамора» (знаменитий ковальський фестиваль, що проходить щороку влітку на Закарпатті на старій водяній кузні. - ред.). Я завжди заздрив ковалям, які собі створили таке професійне свято. Багато разів брав там участь як народний майстер – але відчував себе не в своїй мисці. А тут я риба, а це – вода. Можна спілкуватися із майстрами, бачити, що інші роблять і як, обмінюватися контактами – до мене, бува, звертаються із замовленнями у стилі коренепластики – а я у цій техніці не працюю. Тепер знатиму, до кого перенаправляти, – каже Микола Глеба.


Тетяна Когутич, Великий Бичків-Ужгород

Фото: Сергій Гудак, Укрінформ



rakhiv.in/NewsOpen/id_news_856315
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Погода
Інтерв'ю
Закарпатки Наталія та Алла у Празі допомагали майданівцям, які приїхали на лікування
«Навіть такі «поламані», хлопці повторювали, що будуть боротися до кінця».
25 березня, 13:30 П:17192 К:9
Фотогалерея
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi