Історія Рахова – закарпатського містечка під самим небом
Нині місто Рахів – адміністративний центр Рахівського району, який знаходиться в самому центрі мальовничих Карпатських гір.
14 лютого, 11:01
Історія датує заснування Рахова (угор. – Raho Mezev) 1447 роком, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910-го. Тут знайдено скарб мідно-бронзових предметів пізньої бронзової доби (кінець ІІ – початок І тисячоліття до нашої ери), що свідчить про людську діяльність на цьому місці понад три тисячі років тому.

Є декілька легенд і версій про походження назви Рахова. Вона, можливо, пов’язана з рухом опришків, які в цій місцевості нібито рахували відібране в багатіїв добро й ділили його між бідняками. За іншою версією, купці на шляху з Трансильванії та Угорщини до Галичини зупинялися тут і рахували свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах чи Рахо. Або ж від потічка Raho, який уперше згадується в 1373 році. 

Першими поселенцями Рахова були селяни з Галичини та Закарпаття, що тікали в гори від гніту багатіїв. Але тут вони теж не знаходили порятунку – їх закріпачували місцеві феодали. Першим відомим власником поселення був Янош Форінтверив із м. Бая-Маре (нині в Румунії).

Населення займалося в основному скотарством, зокрема вівчарством, а також рибальством, мисливством, бджолярством та частково землеробством. Проживали в курних хатах-колибах, згодом будували хати-гражди.

З ІХ по ХІ ст. територія майбутнього міста входила до складу Київської Русі, у ХІІ–ХІІІ віки – до Галицько-Волинського князівства, а з кінця ХІІІ ст. Угорщина оволоділа гірськими районами Закарпаття, у тому числі поселенням на місці Рахова.

Зазнало містечко й  татаро-монгольського поневолення. У 1241 році 60-тисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села. Після відступу завойовників на Закарпаття повертаються угорські феодали.

У ХVІ ст. Рахів потрапляє в кріпосну залежність від Великобичківської казенної доменії, а з ХVІІ ст. його приписують до Хустської казенної домінії. Жителі Рахова саме їм сплачували податки, постачали деревину, м’ясо.

Після катастрофи в битві під Могачем з турками в 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття, у тому числі Марамороський комітат, до якого входив і Рахів, відійшла до Семиградського князівства, але згодом стала васалом  турецької імперії, а решта території опинилася під владою Австрії. У кінці ХVІІ ст. всім краєм заволоділи Габсбурги.

Місцеве населення розорялося не лише від податків і повинностей, але й від міжусобних війн трансильванських князів та австрійської знаті і набігів турецьких загонів. Це спричинило зародження опришківського руху та виникнення селянських повстань. Рахівчани активно долучалися до загонів народних месників, у тому числі й Олекси Довбуша.

З часом Рахів зростає. Якщо в 1600 році тут нараховувалося 14 селянських дворів, то в 1720-му – 54. З середини ХVІІ ст. більш інтенсивно заселяється правий берег Тиси, де починається видобуток солі, яку сплавляли вниз по річці плотами-дарабами до Великого Бичкова, а потім до Хуста та в Угорщину.

Зі зростанням населення розвивалися й народні промисли, які дотепер характерні для Рахова. У першій половині ХІХ століття тут  проживає 2854 чоловік. Населення зайняте ремісництвом, випасом худоби та землеробством.

Історична довідка засвідчує, що в 1782 році в Рахові побудовано перший дерев’яний міст через Тису. У той час поселення вже стає місцем економічного, політичного та культурного життя верхів’я Тиси. Набуває розвитку тваринництво. Освоєння високогірних пасовищ, багатих на різнотрав’я, дозволили збільшувати поголів’я корів, овець та кіз.  На ринку продавалися різні вироби ремісників, худоба, сіль. Зручний торговий шлях, який здавна проходив через поселення, сприяв його розвитку, і воно стало окружним центром.

Донеслася до жителів Рахова і революція 1848–1849 років в Австрії та Угорщині, унаслідок якої в 1853-му на Закарпатті було скасоване кріпосне право.

З утворенням у 1867 році Австро-Угорської імперії хоч і почалися деякі економічні реформи в краї, але рахівчанам вони нічого не дали. Селянам, котрі не мали власної землі, доводилося її орендувати, щоб прогодувати сім’ї, наймитувати, заготовляти ліс. У 1908 році на заготівлі лісу працювало 110 жителів.

Значним поштовхом до соціально-економічного розвитку Рахова в кінці ХІХ ст. стало будівництво в 1894 році залізниці.

Перша світова війна принесла місцевим мешканцям нові страждання, адже поселення стало ареною боїв між воюючими  сторонами й кілька разів переходило з рук в руки. Військові дії, грабунки, зростання цін прирікали простих людей на голодування.

Після розпаду Австро-Угорщини, у листопаді 1918 року, рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз’єднання краю з українським народом, брали активну участь в утворенні й підтримці Гуцульської республіки (1919) з центром у с. Ясіня на чолі із С.Клочураком.

З 1919-го по 1939 рік Закарпаття входить до складу Чехословаччини, а Рахів залишається центром Рахівського округу. Політичний лад стає демократичнішим. Тут була організована горожанська школа з українською мовою навчання, а в 1938 році – українська гімназія. Розбудовуються шляхи. Рахів відновлювався як торговельний центр, набував розвитку туризм.

Проголошена в 1938 році автономія Підкарпатської Русі, а потім самостійна Карпатська Україна проіснували зовсім недовго, а вже з березня 1939 року Рахів знову став частиною Угорщини. 


З початком Другої світової війни рахівчани зазнали всіх її бід – голоду та мобілізації, ув’язнення в концтаборах і знущань. Окремі жителі тікали з дому в пошуках кращої долі в інших країнах.

16 жовтня 1944 року в місто ввійшли радянські війська 4-го Українського фронту. З 29 червня 1945-го Закарпаття приєднали до УРСР.  Уже в січні 1946 року Рахів стає селищем, а 1957-го – містом, яке в 1997 році відзначило свій ювілей – 550-річчя з часу першої документальної згадки.

Нині Рахів часто називають столицею закарпатських гуцулів, або гуцульським Парижем. Тут, немов на варті спокою зелених лісів, полонин та долин, стоять карпатські вершини – грізний Петрос, ніжна Близниця, cуворий Піп Іван, велична Говерла.

Неподалік від Рахова, на автодорозі до міста Ужгорода, установлений геодезичний знак, що символізує географічний центр Європи. Латинською мовою тут викарбувані слова: «Locus Perennis Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII».

Роки незалежності викликали хвилю інтересу до традицій, звичаїв, обрядів, якими здавна славиться цей край. Знову в пошані самобутній гуцульський одяг, на весіллях і гуляннях звучать барвисті коломийки, відновлюються та збагачуються новими тенденціями народні ремесла.

Усе це живить фестивалі та інші заходи, яких чимало в самому Рахові та районі загалом.


Юрій КОПИНЕЦЬ





rakhiv.in/NewsOpen/id_news_1060779
Коментарі (1)
нарешті цікава стаття
2/14/2020 11:43:34 AM  |  IP: 92.253.204.***
Автор - МОЛОДЕЦЬ!!! Дуже цікаво написано ) Ще нам напишіть щось подібне!

<<Попередня
1
Наступна>>
Додати коментар
Введіть число
 
Погода
Інтерв'ю
«Я хочу повернути людям віру в себе!» - Оксана Брюханова
Ми познайомимо Вас із жінками. Із жінками, що власним прикладом мотивують інших. В рамках проекту «Жінки, які надихають» ми опублікуємо до 8 березня серію інтерв’ю з представницями різних професій, вікових категорій і вподобань. Ці жінки різні, але всі вони намагаються змінити людей довкола себе на краще.
February 22, 8:16 PM П:409 К:0
Фотогалерея
Новини від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Cinema Citi